Не звільняється пам’ять,                                                                                         Відлунює знову роками.                                                                                                       Я зітхну… запалю обгорілу свічу,                                                                         Помічаю: не замки – твердині, не храми                                                          Зкам’янілий чорнозем –                                                                                       Потріскані стіни плачу.                                                                                                    Піднялись, озиваються в десятиліттях                                                                              З долини, аж немов з кам’яної гори                                                                        Надійшли. Придивлюсь:                                                                                       Вкраїна, XX століття.                                                                                                         І не рік, а криваве клеймо – «33″.